Це літо померло на моїх руках. Воно було оповито кайданами

Це літо померло на моїх руках. Воно було оповито кайданами на серці, а до легенів хтось при’язав важкі бетонні плити. Ще присмак літа на вустах, а у повітрі вже стоїть запах паленого листя. Догорають останні години серпня: душі переплітаються з серцями, а серця з тілами. Літо створене для того, щоб кохати. Кохати один одного, себе, свою країну, землю, шепіт листя, гомін бджіл, сильний вітер, запах вареної кукурузи, річки, пекучі дні, гаряче повітря та такі самі гарячі цілунки, сміх, обійми, посмішки.

Та воно воскресне знов через рік, і можливо тоді нам повезе, і можливо тоді ми будемо щасливі. Це літо розрізало мене на лоскути, а осінь лагідно зшиває червоно-жовтими нитками зморену душу. Останні неділі я майже не дихала. Здавалось, що у цілому світі не вистачить кисню, щоб наповнити мої груди та вичистити їх від усілякого бруду. І сьогодні ввечорі, коли Земля ще більше віддалялася від Сонця, а холодне повітря впадало до ніг перехожих і кружляло між ними - я видихнула.